 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
Мені 26 років, в мене є одна донька, їй уже 8 років. Коли я завагітніла, мати сказала, що й на поріг не пустить з дитиною, і щоб ішла на аборт, на що почула категоричне “НІ, на аборт я не піду”. Ось моїй дочці уже вісім років, вона закінчує другий клас в ліцеї, гарна та розумна дівчинка. І ось я дізнаюся, що знову вагітна, хоча в 2005 році мені поставили діагноз “безпліддя”.
Так сталося, що в свої сорок п’ять Сью знову “довелося” стати мамою. Вона не прагнула до цього, але і робити аборт не наважилася. Коли жінка народила, її розчарування не було меж - син з’явився на світ інвалідом. Недовго думаючи, Сью вирішила відмовитися від маляти. “Коли я дізналася про вагітність, мені здавалося, що це найгірша річ, яка могла зі мною статися”, - згадує жінка. Читати цілком…
Дівчинка пережила клінічну смерть і без жодної емоції, буквально, як рослина, два роки жила в інфекційному відділенні.
Дівчинці вже п’ять років і вона нормально розвивається Читати цілком…
Мені 16 років. Читаю історії і вражена, як люди можуть так чинити. Розуміючи, що вони вбивають власну дитину, все одно йдуть на цей злочин.
“Навіщо плодити злидні” - найбільш поширена відмовка. Саме ВІДМОВКА. Що значить слово “злидні?” По-моєму, жебраки - це ті, хто вмирає від голоду на смітнику, в лахмітті, бувшому колись одягом, тільки тому, що вони не захотіли нормально жити, не захотіли чогось досягнути. Алкаші, котрі пропили свої квартири і останні труси - вони жебраки. Але як такою відмовкою можуть користуватися жінки, дівчата, які живуть хай не в однокімнатній квартирі, а в кімнатках, які можливо і не можуть собі дозволити харчуватися в дорогих ресторанах, але цілком здатні купувати і готувати нормальну їжу і одягатися, нехай не в ЦУМі, але і не на смітнику??? Читати цілком…
Мені 27. Я дізналася, що вагітна, прямо перед Новим роком, - і відчула жах, що морозив душу. Це було неможливо, випадково, безглуздо, небажано… Адже все могло б бути інакше… Читати цілком…
Это была третья беременность. Мы предохранялись - отношения с мужем были, казалось, в самый безопасный день цикла. Но беременность наступила. Второму ребенку было только полтора года, и мне страшно было подумать, что все придется пережить снова: непростая беременность (мне казалось, я еще не успела отдохнуть от огромного живота), младенец, неспокойные ночи, проблемы с грудью… Тогда я ее очень не хотела. Мое малодушие дошло до того, что я мысленно (очень горячо, со слезами на глазах!) попросила Бога, чтобы беременности не было. Но Бог мудр и милостив, Он не послушал безумную, ослепленную страхом и эгоизмом мать. И я не устаю благодарить Его за это и каяться за ту просьбу, за то мое нежелание рожать этого ребенка. Эту замечательную мою дочку, которой теперь уже 13 лет, и которая так беззаветно любит меня, всех нас и весь этот мир. Такой светлый, добрый человечек родился! Читати цілком…
Вчилася в медінституті. Ембріони - діточки, що майже сформувалися, - в скляних банках, у формаліні. Видовище звичне - учбовий матеріал. Аборт вважався найбанальнішою справою. У студентській поліклініці гінеколог, встановивши вагітність, насамперед мовчки виписував напрям - а дівчині вже вирішувати, що з ним робити.Народила сина, вийшла заміж і виїхала із родиною чоловіка до Німеччини. Обставини відразу склалися жахливі. Чоловік пішов вчитися - інакше ні про яку роботу мови не буде. Мене на роботу не брали із-за повного незнання мови, навіть підлоги мити не брали. Синові вісім місяців, у нього астма і нейродерміт. Теоретично ми знали, що має бути соціальна та дитяча допомога, але все це затримувалося… Так само, як чоловікові два роки не виплачували допомоги з безробіття. Грошей не було зовсім. Ми жили за рахунок свекрухи. Ставлення таке: дзвонить подруга свекрухи моєї матері і вимовляє їй що “окрім здоровила-сина, свекруха має ще утримувати твою дочку з лялею”. Свекруха каже онукові (моєму синові, у моїй присутності): “Ось коли твій папа піде працювати і приноситиме додому гроші, тоді у тебе будуть іграшки. А доти твій батько сам в матері тягає”. Читати цілком…
Это была моя пятая беременность, я родила четырех детей. Родила бы и этого, но я устала. Устала быть беременной и рожать, от меня осталась одна тень, я ненавидела секс, у меня он вызывал чувство страха.
Хочу сразу же сказать, что мы предохранялись. Вторым ребенком я забеременела, когда кормила грудью. Третьим - во время приема таблеток, подавляющих овуляцию. Четвертым - таблетки и воздержание в середине цикла… Не помогло тем не менее. В среднем между детьми разница год и девять месяцев. Читати цілком…
Зважився зробити свій внесок до скарбнички «невигаданих історій» цього чудового сайту, розповівши небагато зі свого життя, паралельно торкнувшись теми: «навіщо плодити убогість»? На жаль, сьогодні нерідко доводиться стикатися з тим, що деякі люди навіть не заперечують того факту, що аборт – це все-таки реальне вбивство, що при аборті вмирає жива беззахисна людина, але, проте, залишаються стояти на позиції: «Ймовірно, краще убити людину в тому віці, коли вона ще нічого не міркує, ніж дати їй скуштувати тяготи існування в бідності». Логіка хоч і залізна, але насправді страшна, фашистська. Хто сказав, що мізерність в матеріальному достатку – це настільки фатально трагічна річ, що смерть виявляється її навіть краще? Та і хто сказав, що наші діти ну просто неодмінно зобов’язані будуть все життя «тягнути жалюгідне існування»? А навіть якщо б і так, можливо, все-таки краще було б народити дитинча, виростити, а потім запитати у нього: рідненький, можливо, ти хотів би краще бути мертвим, ніж бідним? Читати цілком…
Она ждала ребенка. Первого. Желанного. Она уже любила его. В этом было еще детское желание живой куклы и уже проснувшаяся женская страсть материнства. Она любила его, она гладила свой, еще не потерявший форму живот и рассказывала ему смешные сказки. Через накаты тошноты она пела ему детские песни. Их не надо было вспоминать - свое детство еще жило в ней. И так хотело теперь влиться в ее ребенка до капельки, до песенки, до искорки…